Могилян (Єфіменко) Наталія Петрівна народилася 18 січня 1953 року в місті Городище, Київської області. 9 В даний час на Черкащині в сім’ї вчителів.
Батько: Єфіменко Петро Іванович працював викладачем анатомії людини в Городищенському медучилищі.
Мама: Єфіменко Тетяна Федорівна - вчитель української мови і літератури в дитячому будинку міста Городище.
З дитинства мама прищеплювала любов до музики, до української пісні, навчала гри на акордеоні, гітарі.
Батько - любов до природи, до рідного краю цінність людського розуму та людських стосунків.
Навчаючись на «відмінно» в школі, Наталія мріяла бути вчителем. Адже зростала в постійних турботах батьків про школу,учнів, була свідком кропіткої і нелегкої праці вчителя.
В 1968 році, закінчивши 8 класів, вступила до Корсунь-Шевченківського педагогічного училища ім.. Т.Г.Шевченка, яке закінчила в 1972 році і була призначена міністерством освіти України на посаду вчителя молодших класів в Таращанську середню школу №1. Потім була переведена на посаду вчителя молодших класів в школу №2.
Довгих 39 років віддала своєї праці і життя цій школі. Довелося викладати і музику, і російську та українську мови, вихователем ГПД.
Брала активну участь у громадському житті школи та міста, за що була нагороджена Грамотами райво та дирекції школи.
Наталія Петрівна виростила сина Андрія, який, закінчивши Київський національний транспортний університет, працює головним інженером в Таращанському управлінні доріг Київського облавтодору.
З 2011 року Могилян Наталія Петрівна на пенсії
Моргунова Надія Федорівна
Моргунова Надія Федорівна народилася 13 квітня 1943 р. в селі Синявці. Канівського району,Черкаської області в сім'ї колгоспників. Коли мені виповнилося 5 років - втратила батька і мене виховувала одна мама. Братів і сестер у мене не було.
У1951 році пішла до 1-го класу Синявської 8-річної школи, де провчилася з роки.
У 1954 році ми з мамою переїхали на проживання в с. Козин, Миронівського району. Де я і продовжила навчання в Козинській середній школі.
Після закінчення навчання в даній школі у 1961 році ( коли в космос полетів Ю.Гагарін ), поступила на навчання в Переяслав-Хмельницьке педучилище, яке закінчила в 1963 році по спеціальності викладання в початкових класах загальноосвітньої школи. Була направлена на роботу в Ровенську область. Але туди я не поїхала, так як дома тяжко захворіла мама і потребувала догляду. За літо взяла відкріплення в Міністерстві освіти і була направлена на роботу в Маслівську 8- річну школу. Жила в Козині і доглядала хвору маму, а на роботу ходила в сусіднє село Маслівку.
З 1963 року в цій школі працювала старшою піонервожатою, з 1967 року-вихователем групи продовженого дня. В цьому ж році вмирає мама. Одночасно навчалася заочно в Київському Державному педагогічному інституті ім..О.М.Горького. який закінчила в 1969 році по спеціальності педагогіка і методика початкової освіти.
З1970р. по 1974р.- вчителька початкових класів цієї ж школи.
У зв’язку з сімейними обставинами в1974 році переїхала на проживання в Таращанський район і була призначена на посаду вчителя 1-3 класів Дубівської 8-річної школи.
З 1978 року - вчителька початкових класів Таращанській ЗОШ №2. Закінчила свою педагогічну діяльність у 2006 році у цій же школі-вийшла на пенсію.
За зразкову постановку навчально виховної роботи в школі нагороджувалася грамотами райвно та РК профспілки вчителів,Київського облвно, Міністерства освіти. Всі записи є в Трудовій книжці.
У 1993 та 1999рр. підтвердила свою кваліфікацію на вищу категорію.
У1999 році Київським міжрегіональним інститутом удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка затверджена методистом-кореспондентом.
Нагороджена медаллю «Ветеран праці» .
Виростила, виховала і дала путівку у життя і своїм двом дітям.
Син 1967 р. народження-учитель трудового навчання та креслення, дочка 1977 р.- економіст.
Діти мають свої сім’ї і не забувають матір.
Сиротюк Лариса Петрівна
З 1991 року Сиротюк Лариса Петрівна почала свою педагогічну діяльність в Таращанській загальноосвітній школі І -III ст. №2.
Головним завданням своєї педагогічної діяльності вважала підтримання інтересу учнів до навчання. З цією метою створювала на уроках ігрову атмосферу. Складний процес навчання полегшувала урізноманітненням видів навчальної діяльності, застосуванням цікавих вправ, творчих завдань, дидактичних ігор, перфокарт. Вміло поєднувала нетрадиційні форми організації діяльності учнів з традиційними.
На кожному уроці вела своїх учнів у світ знань, пробуджувала дитячу допитливість, запалювала вогник думки і почуттів, що формують особистість. Приділяла велику увагу розвитку самостійності думки, творчого мислення, вдумливого підходу до вирішення кожного питання.
Здійснювала диференційоване навчання. Дбала, щоб активність кожного учня була спрямована не тільки на запам’ятовування, але й на сам процес здобуття знань.
Формувала в учнів позитивне ставлення до навчання, розвивала потяг до знань, уміння грамотно опрацьовувати інформацію та критично мислити, активізувала пізнавальну діяльність кожної дитини, сприяла розвитку творчих здібностей.
Виховувала в учнів організованість, самостійність, наполегливість, любов до батьків, до Батьківщини, до природи, до книг.
Методологічною основою досвіду вчителя були праці В.О.Сухомлинського, К.Д.Ушинського, О.Я.Савченко та ін.
Поліщук Павлівна Миколаївна
Земля дитинства. Острови мрій…
Скільки чарівних спогадів пробуджується в наших серцях…
В мальовничому селі Пустовіти Мироніського району на Київщині 29 березня 1963р. народилась Павлівна Миколаївна Поліщук.
Дитинство та шкільні роки-унікальний період у житті кожної людини. У кожного є найпотаємніша, найсвітліша мрія про майбутнє. Ким бути?
Як обрати професію. Всі мрії – то сходинка до дійсності.
«Вона народилась,щоб бути вчителем». У 978р. поступила до Ржищівського педагогічного училища.
Юність – це дивовижна пора. Павліна Миколаївна щаслива, що найкращі роки юності пов’язані з училищем. Вона стала вчителем початкових класів. Після закінчення педагогічного училища у 1982р. по розпреділенню потрапила до Таращанського району і була прийнята у Дубівську восьмирічну школу на посаду вчителя початкових класів. Перші кроки учительської роботи були нелегкими. Спочатку перший клас, потім клас-комплект. Підтримка друзів, колег. Пропрацювала там до 1985р. Зустріла своє кохання, вийшла заміж. Незабутня мить.
Народження сина. Перше слово «мама», колискова пісня…
У 1985р. була переведена з Дубівської восьмирічної школи у Таращанську середню школу №1 на посаду вихователя ГПД. Пропрацювавши рік, перевели на посаду вчителя початкових класів. За три роки на посаді вчителя своїм головним завданням вбачала у розкритті індивідуальності кожної дитини,тому що розуміла, від того яким будуть перші шкільні роки вихованців, залежить усе їх подальше навчання, майбутній життєвий шлях. Намагалася створити такі умови для розвитку особистості за яких розкриваються унікальні здібності, властиві кожній дитині. У 989р. Павліна Миколаївна переведена в Таращанську СШ№2 на посаду вчителя початкових класів. Пропрацювала тут до 2009р. За сумлінну роботу Павліні Миколаївні присвоєно почесне звання «Старший вчитель». За успіхи досягнуті в справі навчання і виховання підростаючого покоління у 2003р. була нагороджена грамотою Відділу освіти Таращанської райдержадміністрації.
Зараз Павліна Миколаївна на заслуженому відпочинку. Навчає, виховує свого онучка.
Школа для неї назавжди залишиться чарівним храмом знань. За 27 років своєї учительської роботи Павліні Миколаївні не буде соромно заглянути дітям у вічі через 12 років. Вона любила своїх учнів всякими: талановитими чи не дуже, веселими чи сумними; спокійними чи непосидючими.
Спілкувалася з ними, навчала і раділа, бо учень – це свято, яке триває доти поки ти є разом з ним.
Гнатюк Михайло Дмитрович
Учитель математики та фізики, директор школи
Народе мій! Осмисли ж вчителя!
Віддай йому належну путь!
Не проросте зерно у полі чистому,
Коли у нього душу не вдихнуть.
Ці слова про Михайла Дмитровича…Він, підіймаючись у своєму призванні вчителя, дійшов до тієї межі, ім`я якій – Пам`ять учнів, які вже мають учнів-онучат…
Народився Михайло Дмитрович 1928 року на Черкащині, в сім`ї вчителів.
Здобувши середню освіту, вступає на фізико-математичний факультет Уманського учительського інституту. Закінчивши його, з 1951 року, за розподілом починає працювати учителем фізики та математики в Старопочаївській школі, що на Тернопільщині. У 1952 році одружується з Дорошенко Агнесою Наумівною, в якій знайшов надію та опорю всього життя.
З 1952 року Михайло Дмитрович працює в Радомильській семирічній школі учителем фізики й математики. Знаходиться на посаді директора.
Працюючи, заочно вчиться в Київському педінституті на фізико-математичному факультеті. В 1956 році призначається директором Комарівської семирічки. У 1957 році переїздить на Таращанщину, де працює в Ріжецькій семирічній школі директором, викладаючи дітям фізику й математику. Потім – Дубівська в/ш, де Михайло Дмитрович охоплює посаду зауча, згодом, - директора. З 1966 року - викладач математики Таращанського радгоспу-технікуму. Не міг Михайло Дмитрович залишитися байдужим до суспільного життя народу, тому з 1967 року працює штатним директором Таращанського райкому КП України. Але учитель завжди залишається учителем. І з 1975 року працює учителем математики, знаходиться на посаді директора Таращанської восьмирічної школи №2.
За роки самовідданої праці, навчаючи дітей та виховуючи їх, Михайло Дмитрович нагороджений грамотами райвно, облвно, працівників профспілки, значком «Відмінник народної освіти».
Дорошенко Агнеса Наумівна
Учитель біології, географії, трудового навчання .
Вона давала учням ті крила, які допомогли їм вижити, вистояти і реалізувати себе. Кожен, кому давала вона напутнє слово, повірив у себе і зміг знайти себе в цьому нелегкому світі насущних проблем.
Народилася Агнеса Наумівна 1927 року на Черкащині.
Дитинство, перший клас, захопливе навчання, і ось – війна. Була Агнеса Наумівна шестикласницею, коли фашистська навала окупувала нашу Батьківщину. Голод, холод, нестатки – саме це супроводжувало дівчинку. А вона прагнула лише одного – вивчитися на «вчительку».
По закінченні війни, Агнеса Наумівна здобула середню освіту і вступила до Уманського учительського інституту, який закінчила у 1951 році, з дипломом природничо-географічного факультету.
Трудову діяльність Агнеса Наумівна починає завідуючою методкабінетом в м. Козлів на Тернопільщині.
З 1952 року доля Агнеси та Гнатюка Михайла Дмитровича тісно переплітаються. Вони стають подружжям. І з тих пір вони разом.
Разом переїздять до міста Ридомиль, де Агнеса Наумівна працює в місцевій школі вчителем біології та географії. Без відриву від роботи, заочно здобуває ще одну вищу освіту в Симферопольському педагогічному інституті (1960-1964).
У 1957 році сім’я молодих вчителів переїздить до Таращі, і Агнеса Наумівна працює в Ріжецькій восьмирічній (1957-1958), Дубівській (1958-1965) школах.
З 1965 по 1966 р. Агнеса Наумівна працює в Таращанській середній школі-інтернаті, викладаючи біологію та географію.
1967 – це рік, коли Агнеса Наумівна стала учителем нашої школи. Багатьом запам’яталася вона як прекрасний вчитель географії та біології, а ще як учитель трудового навчання. Вчила дітей працювати на землі, і пришкільні ділянки довго були предметом заздрощів таращанських господинь.
Кожна нагорода для вчителя - це завжди подія. За роки праці Агнеса Наумівна нагороджена грамотами райвно, облвно, профспілки працівників освіти.
Іващенко Надія Миколаївна
Старша піонервожата, вчитель математики, вчитель групи продовженого дня.
Коли Надія Миколаївна працювала в школі, виділяло її з-поміж інших вчителів те, що навколо неї, мов квітучий вінок, вилися діти. Чому саме поруч з нею? Любили, шанували, смикали з усіх приводів, вважали рідною, своєю. А вона всіх зуміла обігріти посмішкою, увагою, та добрим словом. Ось така вона….
Народилася в Таращі в сім’ї службовця. В 1952 році пішла до першого класу Таращанської початкової школи №3. Потім – навчання в середній школі №1. Знаменитим в житті стало те,що в 1960 році Надія Миколаївна вступила в члени ВАКСМ.
Зрозумівши, що школа, діти – це її покликання. Н.М. йде працювати старшою піонервожатою в міську школу №3. Прагнула удосконалення, тому переходить працювати в СШ№1. Дитячих та юнацьких проблем вистачало в усі часи, і коли бюро району комсомолу запропонувало Надії Миколаївні очолити шкільний відділ РК ЛКСМу – погодилася. З 1966 по 1968 рік Н.М. переймається всіма районними проблемами школярів, та їй не вистачало… школи.
На той час Надія Миколаївна вже була студенткою математичного факультету Київського державного педагогічного інституту ім.Горького. Навчання було тяжким, бо велося паралельно з роботою. Надія Миколаївна була призначена вихователем групи продовженого дня.
По закінченні інституту Надія Миколаївна працює вчителем фізики й математики в Кирданській восьмирічній школі.
З 1969р. Надія Миколаївна = вихователь гПд Таращанської восьмирічної школи №2. З 1975 року Надія Миколаївна обирається керівником районного методоб’єднання вихователів гПд, а з 1982 року – керівником школи передового досвіду вихователів.
Надія Миколаївна нагороджена значком «відмінник народної освіти» (1983р.) А в 1986р. їй присвоєне почесне звання «Вихователь – методист».
Козерівська Людмила Іванівна
Учитель української літератури,
вихователь групи продовженого дня
Хто не милувався чарівними лісами Таращанщини, запашними луками, хлібодарними полями, плесами чистих ставків? Живемо й ніколи не помічаємо цієї краси за повсякденними турботами та побутовими справами. Та живуть серед нас такі, хто живе красою, залишаючись справжнім господарем землі.
Людмила Іванівна Козерівська народилася 1947 року, в селі Станишівка Таращанського району. Батьки були колгоспниками, тож і дітей, Людмилу Іванівну та її брата, виховували в любові до землі та людей. Чесність, добро, людяність, порядність – саме ті чинники, якими керувалися батьки, виховуючи своїх дітей.
До школи Людмила Іванівна пішла у 1954 році. Закінчивши Станишівську восьмирічну школу, здобувала середню освіту в Таращанській середній школі №1. Не важко здогадатися,що улюбленим шкільним предметом Людмили Іванівни були українська мова та література. Тому, по закінченню школи, Людмила Іванівна вступає до Черкаського педагогічного інституту на філологічний факультет( спеціальність українська мова та література).
У 1973 році Людмила Іванівна закінчує вуз і за направленням йде працювати учителем української мови та літератури Лісовицької середньої школи.
З 1976 року Людмила Іванівна працювала в нашій школі вчителем української мови та літератури, згодом вихователем групи продовженого дня.
За час роботи нагороджена грамотами районного відділу та обласного відділів народної освіти.
Heтребеко Ніна Авксентіївна
Вчитель початкових класів
Ініціативна, принципова, активна, трудолюбива. Такою її пам’ятають вчителі – колеги,колишні учні. До кожного серця зуміла вона знайти ключик, учила читати – писати, вчила Людиною бути.
Ніна Авксентіївна наша землячка. Народила в 1947 році в селі Бовкун. Закінчили Степківську семирічну школу. В 1953 році вступила до Ржищівського педагогічного училища. Після закінчення , в 1957 році , працювала в Крутогірській семирічці Таращанського району учителе фізичного виховання, малювання.
З дитинства Ніна Авксентіївна любила природу , адже виросла на мальовничих берегах Росі. Плин часу, як плин води , манив дівчину в далекі незвідані краї. В 1958 році Ніна Авксентіївна вирушає на далекий схід. В комсомольську - на – Амурі молода українка працювала вчителем початкових класів. Жага до знань , прагнення бути найкращою в усьому змусили Ніну Авксентіївну вступити до Державного педагогічного інституту міста Комсомольськ – на – Амурі. В 1965 році вона його закінчила за спеціальністю природничо – географічний факультет. До 1970 року працювала вчителем географії на Далекому Сході.
Але життя триває, а рідна домівка сниться ночами. Ніна Авксентіївна повертається додому й починає працювати в нашій школі вчителем початкових класів . За самовіддану працю Ніну Авксентіївну було нагороджено грамотами Міністерства освіти УРСР. Присвоєно звання «Відмінник Народної освіти», « Старший Вчитель».
Полівода Віра Пилипівна
Звідки в неї та любов, людяність, впевненість у своїх силах?
Звідки черпає вона оту життєву силу, що перетворюється в любов? З землі рідної, напевне, з роду.
Народилася Віра Пилипівна в 1939 році на Донбасі. Шахти, терикони, гул підйомників – все це спогади дитинства. Батько працював у шахті, мати – медсестрою в лікарні. Коли розпочалася війна, батько пішов на фронт, а мати, зазнавши лиха в шахтарському містечку, вирішила пробиратися на батьківщину, в Білоцерківський район.
Зима, на саночках двоє маленьких дівчаток, - здолала мати страшний шлях. Додому ж …
До школи Віра Пилипівна пішла в 1946 році. Але в Фастівці була лише семирічка, і по її закінченні, Віра Пилипівна йде до 8 класу школи, що була в сусідньому селі.
В 1955 році вступає до Славутського педучилища на Хмельниччині. Але цього допитливій і працелюбній дівчині видалося замало. Тому в 1957 році вступає до Кременецького педінституту Тернопільської області, який закінчує в 1962 році, маючи спеціальність – викладач фізики та математики.
За розподілом працює в Станишівській 8 – річній школі. Там знайомиться з вчителем цієї ж школи, який став її підтримкою і опорою на все життя. Разом вони вже 40 років. У 1965 році сім’я молодих вчителів переїздить в м. Таращу. Віра Пилипівна йде працювати в місцеву школу – інтернат, спочатку – вихователем, згодом – за спеціальністю – вчителем математики і фізики.
Після реорганізації Таращанської середньої школи – інтернату, з 1980 року Віра Пилипівна працювала в нашій школі. За час роботи вона неодноразово нагороджувалася Грамотами Міністерства освіти УРСР, у 1982 їй присвоєно звання «Відмінник народної освіти», у 1987 – «Вчитель-методист».
Пономаренко Галина Леонтіївна
Учитель української мови та літератури
Лише той, хто , ніби губка, вбирає в себе красу природи,спів солов’я, ласкаве мамине слово та подих рідної землі, зможе з часом віддати це прийдешнім поколінням. Мови не вчаться, мову лише розуміють і відтворюють як данину нашим пращурам. Багато вчителів навчали дітей в нашій школі. Одна з них –Галина Леонтіївна Пономаренко, від Бога-людина, від людей-учитель. Народилася Галина Леонтіївна в Ростові-на-Дону 1937року. В 1941 сім’я переїздить на Київщину, в с.Морозівку Баришівського району. Саме звідси Галина Леонтіївна розпочинає свій життєвий шлях. У 1945 році йде до першого класу, добре вчиться, плекаючи надію, що стане вчителькою. З Морозівської семерічки переходить до Сулимівської середньої школи для отримання середньої освіти. У 1955 році стає студенткою Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького. 1960 року за розподілом їде в м.Горлівку, де працює вчителем української мови та літератури в школі-інтернаті №9.
З 1964 по 1971 роки перебуває за кордоном, в зв’язку зі службовим відрядженням чоловіка.
З 1971 року працює в м.Переяслав-Хмельницькому вчителем української мови та літератури, науковим співробітником історичного музею.
У 1977 році сім’я Галини Леонтіївни переїздить до Таращі. Восьмирічна школа №2 стає новим місцем роботи для талановитого педагога.
За час роботи в нашій школі Галина Леонтіївна нагороджувалася грамотою Міністерства освіти УРСР, грамотами обласного відділу народної освіти, значком є «Відмінник народної освіти».
Слободяна Ольга Олександрівна
Вчитель початкових класів
Голос рідного краю супроводжує її все життя . Ліс живить її цілющим повітрям,Земля-розумом та витривалість . Все,що її оточує,дає їй сил,до чого торкнулося її слово,отримало знання . Це про Ольгу Олександрівну,про ту людину,яку першою вчителькою називали тисячі…
Народилася Ольга Олександрівна в 1945 році в селі Улашівка.
Батьки були колгоспниками,тож і Ольгу навчили біля землі працювати . Навчання Ольга Олександрівна почала в рідній Улашівці - чотирирічній початковій школі . Потім-навчання в Таращанській середній школі №2.Обставини склалися так,що дев’ять класів довелося закінчити в СШ №1.Допомога батькам займає багато часу,тому в 1961-1962 Ольга Олександрівна здобуває середню освіту в місцевій школі робітничої молоді . Вчилася і працювала у колгоспі . З 1962 по 1964 за комсомольською путівкою Ольга Олександрівна працює в Салиській восьмирічній школі піонервожатою . Але,прагнучи бути справжньою вчителькою,вона вступає до Переяслав-Хмельницького педучилища . По закінченню повертається в Салиху ,але Улашівська початкова школа потребувала вихователя групи продовженого дня . Тому з січня 1968 Ольга Олександрівна працює в рідному селі.
У 1975 році Улашівська початкова школа перестала існувати як навчальний заклад , і Ольга Олександрівна стала вчителем нашої школи.
Ольга Олександрівна нагороджена грамотами райвно та райкому профспілки працівників освіти,вищої школи і наукових установ.
Сторожук Марія Михайлівна
Вчитель початкових класів
Лагідна посмішка на обличчі, мабуть, безперечно найважливіша риса вчителя початкових класів. Лагідна посмішка та сяючі очі Марії Михайлівни, супроводжують її учнів на протязі всього їхнього життя.
Тому що вона саме цими рисами привернула маленьких школярів до науки. А ще розумом, наполегливістю, строгістю й величним почуттям відповідальності .
Народилася Марія Михайлівна в с. Кирдани нашого району в січні 1944 року. Тяжке повоєнне дитинство випало на долю Марії Михайлівни, як і багатьох в тодішнього СРСР. Але поки підійшов час, у 1957 році вступила до першого класу Кирданської семирічки, потім пішла до восьмого класу Таращанської середньої школи №2.
Закінчивши десять класів Марія Михайлівна вступила до Ржищівського педучилища. По закінченню, в 1962 році, вона повертається в рідне село, де працює вчителем початкових класів.
Згодом Марія Михайлівна працює на Тернопільщині, Северинівській середній школі, Таращанській середній школі – інтернат.
У 1980 році, в зв’язку з реорганізацією школи – інтернату, переходить працювати в нашу школу, працює вчителем групи продовженого дня, потім – вчителем початкових класів.
За відданість педагогічні справі Марія Михайлівна була нарогоджена грамотами обласного відділу народної освіти та облкому профспілки, присвоєно звання «Відмінник народної освіти».
Дем’яненко Раїса Миколаївна
Народилася 14 лютого 1951 року в м. Тараща. Навчалася в Таращанській середній школі №1.
Після закінчення школи продовжила навчатися в Корсунь-Шевченківському педучилищі, а потім в Київському педагогічному інституті ім. Горького на історичному факультеті.
Закінчивши інститут, у 1970 році за направленням поїхала працювати в Миколаївську область.
Повернувшись до рідного дому, працювала спочатку вожатою в Таращанській середній школі №1, з 1974 по 1976 була на комсомольській роботі ( секретарем комсомольської організації Таращанського аграрного технікуму), потім працювала вчителем історії у Таращанській середній школі №1.
А з 1979 по 1998 рік була заступником директора по навчально-виховній роботі Таращанської загальноосвітньої школи №2.
Нагороджена за сумлінну роботу на педагогічній ниві грамотою Міністерства освіти, грамотами обласного відділу освіти.
Зараз перебуває на заслуженому відпочинку, проживає в м. Одеса, займається вихованням внука.
Старовойт Лідія Михайлівна
Народилася 28 липня 1954 року в с. Красилівка Іванківського району Київської області.
В 1961 році пішла в 1 клас школи і закінчила її в 1971 році. В 1972 році вступила в педагогічний інститут ім.. О.М.Горького в м. Києві на філологічний факультет по спеціальності «вчитель російської мови та літератури» і закінчила в 1977 році.
Працювала піонервожатою в Новошепетівській середній школі Чорнобильського району і викладачем російської мови та літератури.
Після аварії на ЧАЕС в 1986 році була переведена в м. Тараща і працювала вчителем російської мови та зарубіжної літератури до 2006 року.
По стану здоров’я пішла на пенсію в 2006 році
Шерепенко Єлизавета Петрівна
Учитель російської мови і літератури
Вона передавала дітям знання, які були надбанням людства, виховувала найкращі риси та якості, вчила бути справжніми людьми. Навчила дітей російської, підкреслювала значимість рідної - української мови.
Народилася Єлизавета Петрівна в Омській області 1928 року. Дитинство було важким: голод, нестатки. До школи Єлизавета Петрівна пішла лише в 9 років, через несприятливі домашні обставини. Рано стала сиротою. Добре знала, що таке дитячий будинок, колектив. Мала величезне бажання здобути освіту, тому семирічку закінчила на відмінно.
В м. Бухарі закінчила шестимісячні курси вихователів. З 16 років працювала вихователем дитячого будинку, де в 1945 році від голод за 3 місяці померло 16 дітей.
Через 7 років праці здобула середню освіту й вступила до Таджицького Державного Університету. У1957 році Єлизавета Петрівна закінчила навчання , маючи червоний диплом філолога. В тому ж році з зв’язком з одруженням, переїздить в Україну в Таращу.
« все народы хороши по-своему, но украинский народ отличается своим особым юмором и трудолюбием», це слова самої Єлизавети Петрівни.
Пам’ятають Єлизавету Петрівну в Великоберезянській, Кирданській восьмирічних школах, школі - інтернаті.
Два десятиліття віддала Єлизавета Петрівна нашій школі. У 1983 році пішла на пенсію; маючи 42 роки педагогічного стажу. За роки праці на освітній ниві Єлизавета Петрівна нагороджувалася грамотою Міністерства освіти УРСР, грамотами обласного відділу народної освіти.
Шкарівська Ольга Петрівна
Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне.
Т. Шевченко
«Для мене вчитель – це любов до дітей, любов безмежна, незрадлива, материнська», – так починає свою розповідь Ольга Петрівна.
Народилася 25 серпня 1964 року у с. Велика Березянка. У 1981 р. закінчила Великоберезянську середню школу і вступила до Уманського педагогічного інституту ім. П. Тичини. У 1985 р. закінчила інститут і за направленням приїхала на роботу в Таращансьський район. 1985 – 1986 н. р. працювала в Дубівській восьмирічній школі, де навчала клас-комплект 2 і 3 кл.. У 2 класі навчала 6 учнів, а в 3 – 7 школярів. 1986 – 1989 р. – Таращанська середня школа №1. 1989 –2011 р. – Таращанська ЗОШ №2 , де пропрацювала 26 років. Була нагороджена грамотами районного відділу освіти 1999р., 2002, 2004, 2006.
«Скільки себе пам`ятаю, з самого дитинства мріяла стати вчителем. Довгими зимовими вечорами, коли вся сім`я всідалася на лежанці, я брала в руки крейду, вистругану татом указочку й поринала у свою мрію. Ніхто з моїх рідних і не уявляв мене кимось іншим, як учителем.
Пригадую своїх перших учнів. Не спала всю ніч, чекаючи першого дзвінка. Пам`ятаю, як під допитливими поглядами батьків вела своїх дітей шкільним подвір`ям, а в самої на душі було бентежно. Запитально дивилися на молоду вчительку, неначе в саму душу зазирали. Це ж мені довірили 30 дитячих сердець!
Які б завдання не ставила сучасність, незмінним залишається одне – велика любов і повага до дітей, особливо до маленьких. За словами В. Сухомлинського, учитель початкових класів повинен бути для дітей такою ж дорогою й рідною людиною для дітей, як і мати. Тільки доброта дає змогу відчути дитячу душу, підтримати та окрилити її. Тільки ласкавим материнським серцем, чистотою помислів, єдністю слова і діла утверджуємо ми в дитячих душах любов. І діти відплатять нам тим же. Як можна забути слова маленької першокласниці, коли вона, притулившись до мого вуха, прошепотіла: «Ви найкраща у світі вчителька!» Коли мене питали, за що я люблю школу, відповідала: « У ній є діти, без яких не уявляю свого життя!» Іншої професії годі й бажати. І за це я вдячна Богу!
