« Чорнобильський дзвін…за ким же б’є він?

…За тим, хто пішов у високу блакить….»

Такими скорботними рядками розпочалася  26 квітня 2017 р. лінійка пам’яті Чорнобильської трагедії.

Лунає дзвін…Тривогою та болем сповнені його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя.

Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа. Тридцять один  рік пройшов з того часу, як вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЄС. Смертоносна пилюка з ядерної печі покрила білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І тридцять один рік цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро це, не на життя.

Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою, найтеплішою і такою звичайною та лагідною. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду.

Проте, в ту саму ніч, з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської  АЕС несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Розпочалася пожежа…

Метушня, сльози, розпач… Усі збиралися від’їжджати, забувши, що завтра – Великдень… Дехто біг до могил рідних, щоб попрощатися. У вухах кожного билися дзвони страшної Чорнобильської біди. Парадокс для звичайного людського життя та норма для вічності.

Померло після Чорнобильської аварії 14 тисяч ліквідаторів-українців…

           Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.
Вони були серед перших, і першими пішли із життя. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха...

Учні вшанували загиблих ліквідаторів катастрофи і тих, чиє життя життя обірвалося в наслідок аварії, хвилиною мовчання, запаливши скорботну свічку пам’яті.