| Приходить дід до третього брата. А той живе вбого, хатка невелика, тільки чистенька. Прийшов та такий уже зробився обшарпаний, обідраний. - Дайте,- каже,- хоч шматочок хліба! То той чоловік: - Ідіть,- каже,- дідусю, в хату, - там вас нагодують і з собою дадуть. Приходить він у хату. Жінка як глянула на нього, що він такий обідраний, пожаліла його, пішла в комору, внесла штани, сорочку внесла, дала йому. Надів він. Так як надівав, вона глянула, аж у нього на грудях рана велика, така страшна!.. Посадили вони його за стіл, нагодували, напоїли. А тоді чоловік і питається: - Скажіть мені, дідусю, з чого це у вас рана на грудях? - А це,- каже,- така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде. Тільки мені день і зостався жити. - Оце лихо! - каже жінка.- І нема на неї ніяких ліків? - Є,- каже дід,- та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може. Тоді чоловік і каже: - А чому ж не дати? Аби міг? Кажіть які. - Та такі,- каже дід,- як хазяїн сам візьме та підпалить свою хату, та все його добро згорить, треба взяти того попелу та й затоптати мені рану, то тоді загоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив? Замислився найменший брат. Довго думав, а тоді до жінки: - А ти як, жінко, думаєш? - Та так,- каже жінка,- що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде. - Ну, коли так,- каже чоловік,- то винось дітей з хати! Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату - жалко йому свого добра! А чоловіка ще жалкіше! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум'ям і взялася - де й ділася. А замість неї постала інша хата, така гарна та пишна. А дід стоїть та тільки всміхається. - Бачу,- каже,- сину, що з вас трьох тільки ти й не розминувся з правдою. Живи ж щасливо! Тут відразу пізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, аж його вже й нема. |
Інформація про автора